Правда про кохання “ніжного поета-лірика”

Йдеться про “майстра залізної строфи”, поета, есеїта, культуролога-енциклопедиста Євгена Маланюка (1897-1968). Він родом із селища Архангород (Кіровоградщина). Батько – із багатодітної родини.  У дідуся Василя і бабусі Євдокії було 22 дітей, залишився один Филимон, учитель, просвітник, ініціатор відкриття місцевої гімназії. Мати – Гликерія донька військового Якова Стоянова, чорногорця із поселенців. Євген Маланюк: ”В лінії батька були чумаки, осілі запорожці, хоч засновники роду, найбільш правдоподібно прийшли із Покуття. Дід, замолоду ще чумак, мав виразну поставу гуцула”. Є відомості, що “моє прізвище фігурує в реєстрах старшини доби Хмельниччини… Мати  була дочкою чорногорця – Якова Стоянова, військовика з сербських осадчих…” (професор Тарас Салига). Після реального училища (1906-1914), в якому сформувалася любов до літератури, живопису, театру, навчався у Політехнічному ін-ті (Санкт-Петербург), став курсантом Київської військової школи. Видавець журналу “Веселка” (1922-1923). 1923-го в Чехії познайомився із Оксаною Лівицькою-Холодною – перше кохання. На жаль, не було взаємності, тому ледве не вчинив самогубство. Cотник Армії УНР. 1925-го видав першу збірку поезій ”Стилет і стилос” (1925), згодом “Гебарій” (1926), “Земля й залізо” (1930), “Земна Мадонна” (1934), “Перстень Полікарпа” (1939). Інтонації  “Земної Мадонни”: “Ви саме така, як марив: /Не Гретхен і не Кармен, а / Зовсім інші чари – / Замужня наречена. /Все у Вас – тут, а не онде. / Й шукати не треба, не варто, / Щось у Вас є від Джоконди / Леонарда, /Щось від феї, / Від видів казково-бетонних, / А ще щось від моєї /Земної Мадонни”. Краса Земної Мадонни – образу Матері-України і взагалі українськість, національність, народна сила духу не перестає озиватись у поета “єдиним полем бути”, вони “ввійдуть у складники Держави, як криця й камінь” його слів. 1925-го в Под‘єбрах познайомився із Зоєю Равич (родом із Полтавщини). Виникло взаємне кохання. Вона дала згоду на одруження. Заручини відбулися 5 липня, вінчання – 12 серпня у храмі Св. Миколая (Прага). Через чотири роки – …розійшлися. Зоя залишилася у Празі, Євген подався до Варшави. У 30-х рр. співпрацював із Літературно-Науковим Вісником (НЛВ, Львів). У Варшаві зустрів  співробітницю чеського посольства Богумілу Савицьку. Вона погодилася стати його дружиною. 1933-го народився син Богдан. Євген Маланюк зазнає переслідування НКВС. 1939-го він учасник  оборони Варшави. Знову – …розлучення. Дружина не бажала залишати Варшаву.
Маланюк із Богумілою Савицькою і сином Богданом
Постійна еміграція, пошуки праці, злидні, долання труднощів – це шляхи українських найкращих синів і доньок 20-40-х рр. XX ст. 1949-го Євген Филимонович перебирається у США, працює ліфтером, потім викладає естетику. Деякі дослідники вважають, що 1962-го він зустрівся із Богумілою. Але це дискусійне питання. Із Симоном Петлюрою поет пов’язав місію людини-воїна, борця за свою землю, народ, Батьківщину, Державність. У десятиліття його загибелі він писав: “Розстріляно смертне тіло”, але несмертельна душа великого сина Батьківщини знялась і полетіла, ще більш недосяжна і ще більш непереможна, підносячи на своїх крилах живу ідею Нації на ще більшу моральну височінь…, нею будуть причащатися нові і нові покоління”. Про це також йдеться у вірші “Чевертьстоліття”. 1968-го відбулися похорони  “великого князя нашої поезії” Євгена Маланюка. Його могила на православному цвинтарі Св. Андрія у Саут-Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США). Висновок професора Тараса Салиги про життя і творчість Євгена Маланюка: ”Христос – то чинна путь до Бога. Маланюків Бог – це віра, це сила духу, це змагання і  і порив. “Це не безсилий плач у злі, а понад злом крилате: можу !” Це подих волі і “щоденний труд важкий” в ім’я мети. Бог – це життя. Життя світле, високе, благородне. Бог це  Слово, Якому Маланюк віддав себе усього”. Відомий вислів Євгена Маланюка: «Як в нації вождя нема, / Тоді вожді її — поети». Підготував Степан Беца