Кохання українського актора і режисера з першого погляду і на все життя

11 Жовтня, 20233 Лютого, 2024 Редакція актори, Річниці, фільми

Поділитись

Мова про відомого і надзвичайно талановитого режисера і актора Івана Миколайчука. Сьогодні б йому було 82…

58-ім років тому розпочалися зйомки кінострічки “Тіні забутих предків”. …

25 серпня 1965-го її вперше подивилися гуцули із сіл Верховини і Криворівні. Тільки у вересні відбулася презентація “Тіней…” у Києві (кінотеатр “Україна”).

Після закінчення фільму у кінозалі виступили Іван Дзюба, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл із критикою арештів серед української інтелігенції (влітку 1965-го). Згодом вони ж стали авторами листа-протесту, під яким підписалося 140 осіб.

У той же час світ аплодував сценаристу, режисеру та кіноакторам за прекрасну кінострічку. Її занесли в Книгу рекордів Гіннесса – отримала 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (з них 24 Гран-прі) у 21 країні – Італії, Греції, Аргентині.., у Гарвардському університеті фільм став обов’язковим для студентів, які прагнули отримати ступінь вищої категорії з кінознавства.

В СРСР кінострічка, як і їй подібні, зокрема ”Пропала грамота” Бориса Івченка та ”Білий птах з чорною ознакою” Юрія Іллєнка, отримали ознаку “надто націоналістичних”.

Режисер-постановник фільму “Тіні забутих предків” Сергій Параджанов, сценаристи – Сергій Параджанов і закарпатський письменник Іван Чендей. У головних ролях знімалися Іван Миколайчук та Марія Карп’юк.

Іван Миколайчук (1941-1987), родом із села Чортория (Чернівеччина), народився в багатодітній родині прохідника-залізничника Василя і Катерини Миколайчуків. Він став четвертим із 13 дітей, лише четверо дожили до повноліття.

1957-го Іван закінчив Чернівецьке музичне училище, отримав фах хормейстера художньої самодіяльності. Опанував гру на сопілці, роялі, цимбалах, скрипці, баяні, трубі, арфі.

Першу роль зіграв у 12 років – відтворив старого немічного Івана, батька Софії у виставі ”Безталанна” Михайла Старицького. Вистава упродовж трьох років витримала 36 показів.

Іван Миколайчук за 36 років творчого життя зіграв 34 ролі, написав 9 сценаріїв, режисер-постановник 2 кінострічок.

Марія Карп’юк познайомилася із Іваном 1958-го в театральній студії Чернівецького українського музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської. Це було взаємне кохання з першого погляду.

1962-го Марія та Іван побралися. Перед тим вона відмовилася поїхати на гастролі до Бєлграду. Після одруження Іван завжди звертався до дружини, називаючи її Марічкою. На день народження коханого дружина подарувала йому дві книги – “Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського та ”Художник” Тараса Шевченка.

До речі, фільм “Тіні забутих предків” знімали до 100-річчя Михайла Коцюбинського у сусідній Криворівні, у Жаб’ю, так раніше називали село Верховину.

1963-го приїхала творча група, яку поселили в готелі. Сергій Параджанов частенько прогулювався околицями села, заодно шукав місце для зйомок. Якось пішов попри хату Сорюків. Господар щось робив на подвір’ї, незнайомець чемно привітався з ним, і той запросив його до хати.

У невимушеній бесіді Сергій признався, що хотів би пожити в гуцульській хаті, відчути побут гуцулів, споживати з ними їх страви. Господар разом із дружиною запропонували йому світлицю-кімнату, в якій відзначають великі свята. Наступного дня Сергій Параджанов переніс до неї усі свої речі. Спав режисер фільму на “залізному ліжку” із пружинами-гойдалками.

Саме у цій хаті донині живе пам’ять про велике кохання гуцульських Ромео і Джулєтту – Марічку Гутенюкову та Івана Палійчукового.

На другому курсі навчання кінорежисер Володимир Івченко запропонував Сергію Параджанову на роль Івана Палійчука студента Івана Миколайчука. Режисер із ввічливості погодився, хоча на цю роль вже був актор. Почалися проби. Минуло кілька хвилин. Володимир Івченко поспіхом знайшов Сергія Параджанова: ”Сергій Йосиповичу ! Вертайтеся ! Це щось неймовірне ! Просто небачене щось. Щось за межами розумового сприйняття !”.

Згодом Сергій Параджанов скаже про Миколайчука: “Я не знаю більш національного народного генія. До нього то був Довженко”.

Тоді ж після перегляду гуцулами фільму до хати Сорюків завітало чимало гостей, і усі разом із Параджановим частувалися за столом. Одна із гостей – Ганна Бойчук їздила на зйомки та озвучення кінострічки до Києва, споминала: ”Як тільки ми приїхали, то Параджанов відвів нас у собор Св. Володимира, дав усім свічки. Ми вклякли і стали молитися. Згодом режисера силкувалися покарати. Ми збунтувалися: не будемо зніматись і озвучувати фільм. Пояснили: ”У нас, гуцулів, інакше бути не може: ми усяку роботу починаємо з молитви, та й тут так зробили”. Минулося.

Іван Миколайчук – “хрещений батько” вокального тріо ”Золоті ключі” (Марічка, Валентина Ковальська, Ніна Матвієнко).

1987-го подружжя Миколайчуків відзначили “срібне весілля”. Наступного дня, 2 серпня, лікарі зафіксували в Івана рак шлунку. Поховали “душу українського кіно” у Києві на Байковому цвинтарі.

На могилі стоїть білий кам’яний хрест із словами: “Ой, устань, козаче, устами молоденький по лісу ходить, блудить, Твій кінь вороненький. Та нехай він ходить, нехай по лісі бродить, прийде з ним годинонька, що він мене збудить”.