Три одруження і два розлучення видатної українки
Розповідаємо про історика, археолога Наталію Полонську-Василенко (Меньшову) (1884 -1973).
Вона народилася у сім’ї військового Дмитра Меньшова (Харків). Далі – гувернантка, домашнє виховання під звуки фортепіано.
з 1889-го – навчання в гімназії, домашня вчителька, викладач історії у школі незрячих. З дозволу чоловіка (без нього не мали право зарахувати заміжню жінку) 1907-го закінчила історико-філологічне Київське відділення Вищих Жіночих Курсів (Київ, 1913), згодом отримала посаду їх асистента.
Упродовж 1916-1920 рр. перша жінка приват-доцент Київського університету імені Св. Володимира.
Тоді вже три роки перебувала у шлюбі з поручиком Сергієм Полонським. Але постійні переїзди чоловіка з одного місця на інше, перспектива стати гарнізонною дамою не влаштовувала допитливу, спраглу до знань молоду жінку. Вона бажала будувати кар’єру в Києві. Отож, не зважаючи на взаємне кохання, молоді люди розійшлися (січень, 1914).
1918-го молодій вченій вдалося створити науково-дослідний Археологічний інститут (Київ). Більшовицька влада всіляко гальмувала його діяльність, співробітники тривалий час працювали на громадських засадах. 1927-го Інститут перестав діяти.
1923-го Наталія Полонська вдруге вийшла заміж за археолога академіка Миколу Василенка. Восени 1933-го чоловіка арештували за керівництво міфічною організацією “Центр дій” (ув’язнення на 10 років). Неймовірними зусиллями дружині вдалося досягнути його звільнення за півтора року. З того часу до подружжя приклеїли шлейф, узвичаєний для радвлади, – український буржуазний націоналіст (УБН).
У родині виникли нестатки, почалися цькування відповідними державними органами, чистки, голодування, хвороби. Чоловік Микола їх не витримав – закінчив земне життя.
Академік Агатангел Кримський допоміг Наталії з роботою, влаштувавши її на посаду реєстратора Центрального архіву давніх актів. 1937-го втретє виходить заміж за економіста Олександра Моргуна Через три роки захистила докторську дисертацію, стала професором Київського університету Св. Володимира.
Під час тимчасової німецької окупації перебувала у Львові, перебралася в Чехословаччину, в якій завершила двотомну працю “Історія України з найдавніших часів до 1921-го”. В КДУ читала лекції, впадаючи в транс, закриваючи очі.
Нині її підручник “Історія України” – постійне джерело студентів історичних факультетів вишів. Вона також авторка близько 200 наукових праць з археології, історії України, історії української Церкви, спогадів про громадських і наукових діячів України. Серед праць: “Палій та Мазепа” (1949), “Теорія III Риму в Росії протягом XVIII і XIX cт.”(1952), “Дві концепції історії України і Росії” (1964), “Історичні підвалини УАПЦ” (1964), численні студії з історії Запоріжжя та Південної України… українською, англійською та німецькою мовами.
1944-го Наталія Полонська-Василенко емігрує на Захід, обіймає посаду професора Українського Вільного Університету (УВУ, Прага), із 1945-го – у Мюнхені. 1969-го видала книжку “Видатні жінки України” – своєрідна данина фемінізму від часів княжої доби України (Мюнхен). 1973-го упокоїлася в Бозі в притулку Дармштадті.
Підготував Степан Беца
