Чому українські жінки найкращі у світі ?

Один із героїв “Фауста” Йоганна Гете закликав чоловіків – …Шануймо жінку, коли хочемо шанувати себе”.
Справжніми героїнями  у творчості Тарас Шевченка були українські жінки. Згадаймо хоча б  ”Катерину”, “Наймичку” або ж “Марію”. Без перебільшення, кожний рядочок цих оповідей до болю стискає наше серце, викликає щире почуття співучасті із їхнім життям, долею. Тим більше, що невдовзі  українське жіноцтво  вибороло перші жіночі школи, жіночі газети і журнали, дискусією стануть проблеми шлюбу та сім’ї, виховання дітей, народна педагогіка.
Звісно, жінка у Тараса Шевченка – перш за все мати. Вона у нього вершина Божого творива: “У нашім раї на землі /Нічого кращого немає, /Як тая мати молодая/ З своїм дитяточком малим”. Тому закономірним видається,  що першими читачками його творів були …українські панянки. Скажімо, 1843-го Тарас Шевченко та Євген Гребінка потрапили на бал в Мойсіївці. Тут було чимало “гарненьких жіночок”, які виголошували напам’ять окремі поезії поета. Та й писав він їх передовсім для жінок.
Приміром,  у баладі “Утоплена”:  “Де ж серце жіноче? /Серце матері?.. Ох лихо, /Лишенько, дівчата! / Мати гнучкий, високий  стан, /А серця не мати.
Серце… Жінка, на відміну від чоловіка, який більше уваги звертає на розум, живе, любить, кохає  серцем.
Згадаймо рядки поета Амвросія Метлинського: Крепость сил – мужам для оборони,  / Женам – чувство, просьба, взор покорний; /Славни мужи духом, сердцем жени”.
Відомий український жінколюб Пантелеймон Куліш протиставляє серце (жіноче) розуму (чоловічому). Він вважає це основою візії України, її національного обличчя. ”…Дух наш робиться в душі жіночій. – /дух повен жертви, повен занедбання /себе самого для життя людського… /Народи славляться великими мужами/ війни і політики, науки і іскуства, /а ми пишаємось дівчатами й жінками, /вінцями красоти, скарбівницями чувства”.
А що Тарас Шевченко? У нього  “серце” – корелят жінки. “У жінки більше серця, ніж розуму, – писав поет.
Так, жіноче серце, на відміну від чоловічого, – м’яке, ніжне, чутливе до навколишнього, зокрема до краси. Без серця не проживе жодна людина, а розум можна здобути…
Деколи ми кажемо: “Ось були грекині, римлянки та й до них жіночі красоти світового рівня”. Втім, згадаймо слова Олександра Довженка: ”Не всі грекині були… красивими, як скульптури, що залишились після них. Не всі були афродітами…, але в нас був ідеал краси, і вони бачили їх в різних проявах, увічнювали її, вчились у неї краще жити на світі”.  
Згадаймо хоча б  ім’я єгипетської цариці красуні  Нефертіті (бл. 1370 р. до н. е.), яка мала мигдалевидний розріз очей, витончену фігуру, повні, чітко окреслені губи. Це про неї писав фараон Ехнатон: “Любов моя, Королева Півдня і Півночі, Кохана моя, Нефертіті, я би хотів, що ти жила вічно…”.
Німецький археолог Людвиг Борхардт, який знайшов під час розкопок бюст цариці вигукнув: ”Описувати безпредметно – треба дивитися!”
Тарас Шевченко якоїсь особливої краси у слов’янках не бачив. У тих країнах, – говорить оповідач повісті “Прогулянка…”, які Бог благословив породою прекрасних жінок, вони мають бути звичайними жінками. А звичайна жінка, по-моєму, – найкраща жінка…”.
Дослідники життя і творчості Кобзаря стверджують, що кожна жінка, за ним, створена з іншого тіста, аніж чоловік. Хіба не про це говорить лікар Карл Осипович: для анатомії зручніше чоловіче тіло, а жіноче не таке зручне…. Згадаймо, скульптури – Cтупаюча жінка” [1912], Грацію” [1926], “Оголена, яка стоїть” [близько 1928] Олександра Архипенка [1887-1964], чи Г. Кудлаєнко “Білий силует” [1990].
Йоанн Гете “Фауст”:  “ Das EwigWeibliche /Zient uns himan?”
Степан Беца