Таїсія Литвиненко: розлучення з одним та кохання з іншим назавжди

Не будемо інтригувати – йдеться про двох народних артистів України – Таїсію Литвиненко і Федора Стригуна.

Таїсія Литвиненко [1935], народилася в с. Погреби [Київщина], навчалася в кіностудії, перша роль Анни в п’єсі “Украдене щастя”, Федір Стригун [1939] народився в с. Томашівка [Черкащина], навчався в Київському театральному ін-ті імені Карпенка-Карого, працював у театрах Запоріжжя, 1961-го приїхав до Львова.

Головний режисер і художній керівник ЛДАТ імені Марії Заньковецької. Із споминів Стригуна: “…Пам’ятаю свій перший похід у театр. Мав тоді 5 років. Дивився у сільському клубі виставу “Сватання на Гончарівці”. Іншого разу грав хлопчика-музиканта у виставі ”Дай серцю волю – заведе в неволю”. Весь час говорив українською, навіть російську літературу складав українською, бо іншої не розумів. Приїхав до Львова, як до себе додому. Тут завжди – сильна національна ідея, національні поняття, родинні коріння.
Федір Стригун на посаді художнього керівника театру разом із колективом зумів розкрити творчість Вільяма Шекспіра для українського глядача. Йдеться про п’єси – ”Король Лір”, “Гамлет”, “Ромео і Джульєта”, “Отелло”, що, звісно, говорить про європейськість трупи. Безумовно, цікавими вийшли роботи українських творців – “Маруся Чурай”, “Гайдамаки”, “Народний малахій”, трилогія про Івана Мазепу, “Павло Полуботок”…

Таїсія Литвиненко: “За Стригуном часто ходила у колективі відомих чоловіків. Чоловік, як факел – відпустиш від себе – знайдеться жінка, яка присяде біля нього і він може нею “загорітися”.

Якось Таїсія у холодному сільському клубі грала роль “Назара Стодолі”. Згодом мені переповіли хлопці слова Федора: ‘’Вона буде моєю дружиною”. Всі тоді дружно засміялися. Я ж була вже заміжня за режисером Запорізького драмтеатру. Тодішній чоловік зневажав дружину. Часто залишав із малесеньким Юрасиком і нянею Поліною. Переживала. Схудла до 42 кг.

1979-го режисер Іван Миколайчук запросив Таїсію на проби до кінострічки ”Вавилон XX” на роль Прісі. Режисер покликав Стригуна подивитися кінопробу. Сцена – із Лесем Сердюком. На екрані – клуня. Глянула наліво-направо – і в клуню. Лесь Сердюк озирнувся – і теж в клуню. Згодом Стригун згадував: ”Я дивився на екран і відчув, що закипаю…”. Пріся тим часом вийшла з клуні, поправила спідничку, за нею – Лесь підтягнув штани… Споминає Таїсія: “Стригун вибухнув від ревнощів”.
За словами Федора Стригуна, він чотири роки кохав Таїсію, а освідчитися не посмів. “Якось вона прийшла до мене у гримерку, нахилилася, заглянула в дзеркало і сказала: ”Приїжджай до мене в Запоріжжя, будемо грати “Назара Стодолю”: я – Галю, а ти – Назара”.

А що Таїсія? Більше терпіти знущання від свого чоловіка не змогла. Взяла Юрасика на руки і 7 км. пішки подалася до батьківського дому. Дивина, неподалік хати побачила Федора. Побачила незнайомого і її мати: “Поклич його, Тасічко, пообідаємо”. Через деякий час зіграли весілля [гостина скромна – картопля із лушпинням, квашена капуста і помідори від няні Поліни].
У театрі зустріч була іншою. Стригуна вигнали із колективу театралів, назвали його “развратніком”. Федір Стригун сказав: “Людина щаслива, коли стала кохати. Кохання – це наркотик”. Син Юрій – оператор, Назар – актор [Нью-Йорк, газета “Міст”].

Таїсія Литвиненко: ”Ми ніколи взаємно не присягали. Ми прожили 12 років у громадянському шлюбі і розписалися тоді, коли на світ мав прийти маленький Назарко. Отже, тримає людину мистецтво кохання. Його треба леліяти… ”. А ще наголосила: “Інколи мені здається, що в почуттях має бути більше розуму, аніж сексуального потягу”.
Якось, ніби жартома, Федір сказав, що коли дружина і чоловік не вінчані, на тому світі не знайдуть одне одного. А ми і там хочемо бути разом. От і повінчалися”. Фати Таїсія не мала. На голові була біла шаль. Обоє були у світлих костюмах. Відзначили одруження у колективі театру – 13 березня – перед Великим постом. Через рік у 1972-у народився Назарко, охрестили його і освятили квартиру.

Степан Беца