Жіночі секрети українських поетес
Чи можуть бути подружні відносини між молодими подружками ?
На це питання доктор філології, професор Харківського національного педуніверситету Леонід Ушкалов відповів ствердно: Так, не лише можуть, але й були такими між двома нерозлучними на ймення – Лена і Натуся.
Ця оповідь, між іншим, про жіночі секрети. Цікаво й те, за його словами, що вони обидві прекрасні, ідеалістки, поетеси. Та ще й … любили одна одну !
“Ти для мене стала невимовно дорогою і необхідною, – писала Лена Натусі, – приязнь моя до тебе – глибока і правдива, і радість, яку я маю, тому що знайшла тебе, – невимовна”.
Іншого разу Лена у листі вигукне: ”Натуська ! Я тебе страшно люблю, хоч ти і “гріховний вамп”, і еротоманка!”
Якщо Натуся тривалий час не відповідали її на листи, Лена могла з відчаю жартома назвати її …“свиньонком”.
На жаль, доля їх розвела. Лена загинула від гестапівської кулі взимку 1942-го в Холодному Яру. Їй йшов лише 36 рік. її кохана Настуся мала іншу долю. Вона житиме на цій грішній землі аж 102 роки!
Тут автор, аби далі не інтригувати читачів, зазначає, що йдеться у матеріалі про Олену Телігу й Наталю Лівицьку-Холодну.
Ми якось розповідали про Олену Телігу [1907-1942], поетесу, у заміжжі Теліга, вчителювала в українській школі. Наталя Лівицька-Холодна [1902-2005], поетеса, дружина Петра Холодного.
Познайомилися дві поетеси, мабуть, у Подєбрадах [Чехія], нерозлучними cтали вже заміжніми у Варшаві 1931-го. Натуся студіювала романську філологію, а Лена – моделька у крамниці. Подруги любили прогулюватися вулицями древньої Варшави. ”Я ніколи і ніде так не бавилась, як з Оленою, – у споминах згадувала Натуся. – Взагалі я була досить мінорного складу, але її заразливий сміх проривав і мене. Лена була вся мажор”. Її рядки із поезії: ”…І раптом пам’ять, мов натхненний майстер, / Вогнем змалює золотавість айстр, /Овальний стіл і мій великий сміх”.
Обидві поетеси кохалися у дружніх вечірках, на яких чаркувалися горілкою “на брудершафт”. Інколи їх бачили в затишній кав’ярні за бесідами про літературу. Навіть сперечалися, адже по-різному сприймали деяких авторів. Скажімо, для Натусі автор твору міг бути навіть злочинцем. Для Лени важили його біографічні дані. Натуся любила Руссо. Лена деякі листи до неї підписувала ім’ям героїні “Нової Елоїзи”: ”Твоя Клара”, хоча Руссо їй не подобався. Лена писала: ”Як можна стільки писати про ніжність, любов, дружбу, виховання дітей, а разом з тим залишити двійко своїх дітей, не цікавитись їх долею ? ”Звісно, життя одне, а творчість – інше, але для мене незрозуміло, як можна виголошувати якісь ідеї і не служити їм?”
Інколи подруги опинялися далеко одна від одної. Тоді листувалися. ”Для мене писати тобі, – ділилася думками Лена, – найбільша радість. Це ж для мене незнана розкіш – ділитися з кимось, а головне з жінкою, всім. І я відчуваю, що тобі можу написати і про якесь своє захоплення, і про свої думки, і про те, що в мене порвалися черевики чи болів животик… Це так гарно не ховати нічого в своїй душі”.
Життя продовжувалося своїми загадками, мріями, бажаннями здійсненими і баченими лише у снах. Дружба обох поетес з часом почне згасати. Причина? Ідейні суперечки. Через купу років Наталя Лівицька-Холодна напише: ”… Десь 1934-го народжується інша Олена Теліга, така, якої я не знала. Народження це було нелегке, бо ж нелегко було перетворитися з ніжної і трішки примхливої жіночки в героїчну Жанну д’Арк. І коли я довідалася 1942-го про її смерть, мене ця звістка не здивувала”.
Далі автор матеріалу робить свій висновок: “Ні, я так не думаю. Жанна д’Арк давно жила в Лені – у цій “ніжній, сентиментальній і трішки примхливій жіночці”.
24 липня 1932-го вона писала “сестричці-Натусі”: “Я, як і ти, все життя шукала в усіх своїх відношеннях повної ніжності, абсолютного довір’я і ще чогось, невідомого чого, але що надає глибину і красу усім відношенням. Щось неповне чи хитке ніколи не задовольняло мене”.
На завершення рядки Олени Теліги: ”Немов рослина в сонячнім вікні, / Я відчуваю стрункість власних ніг/ І гнучкість рук, що хочуть взяти щастя”.
