Українська поетеса, що прожила понад сто років

Її кохав поет Євген Маланюк, вона ж стала під вінець із художником Петром Холодним [молодшим].

Йдеться про поетесу Наталію Лівицьку-Холодну [1902-2005], родом із Черкащини [х.Гелом’язівка]. До п’яти років вона жила із бабусею. Батько – адвокат, урядовець УНР. Спочатку жила у Золотоноші, згодом сім’я перебралася у Под’єбради [Чехія]. Тут закінчила натуральні курси, навчалася в ун-ті на ф-ті романських мов.

Якось поет Маланюк сказав про неї: ”Маленька дитинка моя з половецьким розрізом очей…”. І оця “маленька дитинка” заволоділа серцем поета.

На одній із узвичаєних вечірок Наталя розмовляла із Лесею Крат. Раптом та сказала їй: ”Натусю, дайте мені Вашу квітку”. Подала і побачила, що квітка помандрувала до одного учасника вечірки. Він заклав її у петлю жакета і, низько вклонившись,  подякував власниці квітки. Новий господар чарівної квітки –  Євген Маланюк. 

Так, Наталя стала Музою для поета, але серце віддала іншому.

Під час еміграції виїздили разом із іншими родинами урядовців Центральної Ради. Так доля звела Наталю з Петром Холодним, сином художника, заступника міністра освіти УНР Петра Холодного. Молоді люди покохали одне одного. Подружилася вона і з Оленою Телігою, Юрієм Дараганом, Євгеном Маланюком

31 серпня 1924-го взяла шлюб із художником Петром Холодним. Через рік народилася донька Іда. Цікаво, що того ж дня Євген Маланюк одружився із Зоєю Равич.

У Варшаві Наталя зазнала  і “гіркого питва” кохання. Причиною став Ігор Лоський, один із живих героїв Крут. “П’ю трунок півночі, /п’ю трунок затишком / і відчаю/ поки доп’ю докраю./ Місяць поїв товариш – /дивитися в очі зловісно. / Чом ти вже зілля такого не звариш, /щоб від нього повісилась”.

Ігор також був одружений. 1936-го помер від голоду.

1950-го Наталя перебралася до США. Тут очолила “Союз українок Америки”. Кохане серце та інтим зберегла до старших літ. ‘’Поцілую до скону /будеш прагнуть уст моїх, /і затруть кров червону, /кров юначу п’яний гріх…”. Співробітниця журналу “Жінка”, публікації – “ЛНВ”, “Вісник”, “Ми”…

У США активно обстоювала права жінки, як людини. Мала низку збірок  “Вогонь і попіл”[1934], “Сім літер”[1937],  авторка біографії Тараса Шевченка для молоді “Шлях велетня” [1955], переклади  із французької та італійської мов.

 Підготував Степан Беца.