Що ми знаємо про праматір українського фемінізму
Саме так назвали прозаїка, письменницю та поетесу Уляну Кравченко [Юлія Шнайдер][1860 -1947] .
За фахом учителька, народилася у Миколаєві на Львівщині, друкуватися почала із1883-го. 1891-го вийшла друком поетична збірка поезій “На новому шляху” під псевдо Уляна Кравченко.
“Це так як сонце зникає за садами чи обрієм, але ми знаємо, що воно існує”. Особливі дружні стосунки поетеса мала з Іваном Франком. Для неї це були далеко непрості стосунки – в листах маємо їх віршовані прояви: “Треба боротися за свою індивідуальність”.
Дослідники її життя обережно натякають на симпатії Уляни до Івана Франка. Може, для нього поетеса писала: ”Любов се перше право природи; весною перший теплий промінчик будить любов… По міських городах цвітуть нарцизи й гіякинти – цвіти самого Аполльона…”. І ще: ”Не сліз потрібно, щоб ставати до бою! /Не сльози – силу й жар візьми за зброю, / Ту силу, що любов у груди ллє….”.
Сучасні дослідники її життя і творчості наголошують. що доля Уляни Кравченко нагадує біографію Олени Кобилянської. Це ще одна весняна письменниця.
Народилася вона на Великдень – і її життєва доля справді вийшла небуденною. Десь у неї спостерігаємо схожість із Наталією Кобринською та Ольгою Кобилянською. А ще в українській історії її називають праматір’ю українського фемінізму.
Юлія отримала ім’я на честь батька – Юлія Шнайдер, що в перекладі з німецької означає – Schneider – “кравець”. Батьків і дитину звали однаково – Юлій і дві Юлії – мати і доньки. Коли ж поетеса вийде заміж за вчителя Німенського, то свою доньку назве також Юлією. У родині її називали Нусею. Юлія Німентовська зовні подібна на матір стала медсестрою санітарної частини у 1918-1919 рр.
Як і Ольга Кобилянська, вона мала німецьку та українську кров, вільно володіла німецькою, українською та польською мовами. Обрала ж для себе українську мову і вважала себе українкою: “Я ваша! Сей я землі дитиною, /бездольні люди!/ одна мене і вас веде стежиною/ на працю й труди”. Або – “Як палають в темнім борі ягідки калини, / Так любов палає в серці нені України / Як найкраща в темнім борі червона калина, / Так на всім світі як на Україні”.
Виховували Юлію на українському фольклорі, мати часто співала українські, польські пісні, розповідала легенди, залюбки одягала українські вишиванки та й сама вишивала сукні.
Так, Юлія Кравченко – це своєрідна людина-епоха, пережила дві світові війни, втратила сина на війні: ”Ніщо не має для мене вартості ні стійкості”. Осиротіла у 10 років [помер батько], жила з мамою, братами і сестрою. 1885-го видала першу збірку Prima vera [“Ранкова весна”]. Це перша жінка, яка видала окремою книжкою свої твори.
1886-го вийшла заміж за вчителя, мала двох дітей – сина і доньку. Син її – професійний маляр і письменник. 42 роки вчителювала, чимало зробила для вшанування українських жінок, готуючи чудові поетичні рядки про їх життя, долю для пошанування Дні матері [“Союз українок”].
