У чому таємниці шлюбу Лесі Українки з Квіткою

Подейкують, що одруження Лесі Українки із Климентієм Квіткою остаточно домовлено під час їх перебування в Криму.

У 1907 році Климент Квітка разом з Лесею Українкою приїжджає до Криму – обидва були хворі на туберкульоз. Саме Леся наполягла на терміновому переїзді – за 6 років до цього від туберкульозу помер її коханий Сергій Мержинський. Це фактично рятує Квітку. Климент Васильович був у дуже поганому стані. М’який клімат і активне лікування допомогло – кровохаркання припинилося.

Леся не мала бажання дотримуватися православного обряду вінчання. До слова, у свій час вона підтримала свою молодшу сестру Лідію [Людмила Драгоманова]. Та одружилася з Кривинюком без православного обряду. Жила громадянським шлюбом з чоловіком, мали дитину.

Щоправда, в Лесі з Квіткою склалася інша ситуація. Його рідня – то не Косачі; консервативні й віруючі, вони нізащо в світі не погоджувалися на одруження без церкви. Ще одна  перешкода – державна служба. Відмовитися від шлюбу – означало йти на ризик  із службою, втратити можливість заробити на хліб насущний.

Климент Васильович був молодший від Лесі на 9 років. Повідомлення про своє одруження стало великою несподіванкою для близьких. Мати Лесі була категорично проти усіляких відносин дочки “з якимось жебраком», як вона презирливо називала Климента Васильовича. Він був людиною м’якою за характером, замкнутою, сором’язливою, яка пережила в дитинстві глибоку особисту драму – Климент виріс в прийомній сім’ї, куди постійно приходила його рідна мати з погрозами забрати дитину. Мабуть, психологічна травма дитинства все життя не давала спокою Клименту Васильовичу. Він був недовірливий, небалакучий і потягнувся тільки до Лесі, хворої дівчини, від якої, звичайно, важко було чекати обману або зради.

Майбутнє подружжя знало – державний чиновник чи правовик має свій статус-кво. Отже, нічого не вдієш – треба йти під вінець. Як кажуть, краще поступитись меншим, аніж позбутися великого.

Влітку закохані повернулися до Києва і без розголосу звінчались. Того ж дня, 25 липня, Леся написала мамі листа:

“…Люба мамочко! Справа скінчена – ми звінчались сьогодні, в 1-ій годині дня. Знайшли попа, що  порадив коротший спосіб без оглашеній. Хоч сяк, хоч так дивитись на сей обряд, то все можна сказати: grace a Dieu c’est fini.

Ми не запрошували нікого, крім конечних свідків… Я не кликала нікого з церкви до нас, бо думала, що Кльоні [Климентію] краще скоріше перейти від урочистого до звичайного…  Він… втомлений попередньою турботою та й відправою [ми в далекій церкві вінчались]… Більше не пишу, бо  втомлена і мушу чимось зайнятись, аби вернути вагу душевну”.

Тепер Леся задумалася:  Що скаже Ліля?  Чи не стане дорікати?  А Ліля, дізнавшись про шлюб, надіслала… привітання. Вона схвалила хай і небажаний, але потрібний акт. Ліля зрозуміла Лесю.

Леся пише їй листа-подяку: 30 липня 1907-го: “Люба Лілеєнька! Спасибі за повіншування і за добрі слова. Я думала, що ти осудиш мене за сей крок, що тобі трудно буде зрозуміти, як це ми могли “скласти зброю” там, де ти свою держиш не хилячи… І великий камінь знявся з душі моєї, як я побачила, що ти, очевидячки, “ввійшла в наше положення”. Наражати Кльоню на дальшу турботу я не могла, се занадто страшно. Сподіваюсь, що тепер матимем спокій від людей…”.

Відомо, що молоді вінчалися в Вознесенському храмі в київському передмісті Деміївці.

 Підготував Степан Беца.