Жіночий рух у Галичині і перші опубліковані спогади про Каменяра
До славної когорти західноукраїнських жінок-письменниць належить Северина Кабарівська [псевдо Люна Нерішена]. Народилася письменниця 15 грудня 1880-го у Білці-Шляхотській [село Верхня Білка] у сім’ї вчителя і письменника Івана Давилевича.
З дитинства Северина тягнулася до знань, захоплювалася художньою літературою, пробувала писати вірші; в юності цікавилася суспільними справами, зокрема жіночим рухом.
Початкову школу закінчила вдома, середню – у Львові. 1900-го із відзнакою склала іспити на атестат зрілості в державній учительській гімназії. Мріяла здобути університетську освіту та через матеріальні нестатки після кончини батька її бажання не сповнилися.
Із вересня 1901-го з невеликими перервами вона трудиться народною вчителькою у Сокалі, Вільшаниці, Золочеві та Сихові, поблизу Львова. Одночасно бере участь у громадському житті, зокрема організовує “Кружок українських дівчат”, в якому працює секретарем, потім на посаді голови.
1904-го Северина на жіночих зборах у Львові виголошує реферат “Про завдання та організацію нашого жіноцтва інтелігентного” [ часопис “Діло”]. Разом із Ольгою Дучимінською, Оленою Кисілевською та Катериною Малицькою підтримує жіночий рух, який на Прикарпатті у 80-х роках минулого століття започаткувала Наталія Кобринська.
Упродовж 1906-1911 рр. Северина організовує читальню “Просвіта”, гурток художньої самодіяльності, який вперше поставив дитячу п’єсу Северини Кабарівської “Різдво Марусі” [1913].
Три роки живе у Ходорові, тут веде культурно-масову роботу, cприяє роботі у селах читалень, господарських курсів, навчанню неписьменних грамоти, виступає на передвиборних вічах на користь народних кандидатів у представники в австрійському парламенті.
Наприкінці 1913 С. Кабарівська очолила делегацію жіноцтва містечка Ходорів (Львівщина) для привітання Івана Франка з 40-річчям творчості. Цей епізод описала у творі «Хвилина в хаті генія».
1914 в Ходорові з ініціативи С. Кабарівської організовано жіночий гурток Українського педагогічного товариства ім. Т.Шевченка (УПТ). У червні цього ж року відбулися перші загальні збори, на яких її було обрано головою товариства. Однак Перша світова війна перервала освітянську працю.
З початком першої світової війни Северина – сестра милосердя у ходорівській військовій лікарні. Згодом перебирається у Відень, в якому створює “Комітет допомоги пораненим” .
Серед українців зустрічає інваліда війни українського письменника Андрія Волощака, який втратив зір і дбайливо піклується ним [виходить за нього заміж]. На жаль, захворіла запаленням легень, до кінця життя прикута до ліжка/ Та все ж бере участь у підготовці урочистостей з нагоди ювілеїв Тараса Шевченка, Михайла Павлика, Наталії Кобринської, на яких читалися реферати Северини.
Серед інших п’єс письменниці – “Слідами Тараса” [1914], збірки віршів та оповідань для молоді “Вкраїні служи” [1919]. Найбільше публікацій Северина Кабарівська публікує у тогочасних виданнях – “Дзвінка”, “Діла”,” Нашої мети”, журналі “Жіноча доля, в якому маємо її спогади “Хвилина в хаті генія” про Івана Франка.
Підготував Степан Боруцький.
