120 років тому автору “Енеїди” поставили перший в Україні пам’ятник

120 років тому, а саме 30-го серпня, 1903-го у Полтаві урочисто відкрили пам’ятник Іванові Котляревському.

Прелюдією для встановлення пам’ятника авторові “Енеїди” наприкінці  XIX століття стали заклики відомих українців гідно відзначити сторіччя з дня виходу «Енеїди» Котляревського.

З цієї нагоди письменнику пропонували поставити пам’ятник.

Лише через десять років царський уряд дозволив збирати кошти на пам’ятник, але тільки в Полтавській губернії.

Кошти на пам’ятник І. П. Котляревському надходили від простих людей і від діячів з різних міст. Було зібрано 12 тисяч карбованців. Вісім років місцева влада вирішувала питання відносно місця. Відкриття пам’ятника відбулося 30 серпня 1903 року.

Пам’ятник, натовп, оточений вершниками з червоними лампасами, будинки, оточені людьми нараз відійшли далеко,  стали нерухомі.

До Лесі Українки підійшов Сімович: “Хіба на Великій Україні нема більше пам’ятників ? Поетеса відповіла: ” Так, на Великій Україні досі не було жодного пам’ятника. Це перший. Котляревському пощастило, спалахнув  маленький промінчик слави”.

Увечері у великому театральному залі відбулося урочисте засідання думи. В глибині сцени стояв портрет Котляревського, виконаний тушшю, інший – олійними барвами, висів над головним входом до зали.

У фойє другого поверху були портрети українських письменників після Котляревського – Гребінки, Квітки-Основ’яненка, Гулака-Артемовського, Шевченка, Куліша і Костомарова.

Зал переповнений, дістати квитки було неможливо, навіть гості не всі змогли потрапити до зали. Леся Українка сиділа з доньками Миколи Лисенка в ложі бельєтажу.

Відкриття відбулося спокійно, якщо не брати до уваги безладдя та штовханини – звичайних явищ,  коли збирається маса народу.

Багатотисячна юрба заполонила вулиці, що вели до пам’ятника, люди обсіли вікна, дахи будинків, дерева. Після молебня і проголошеної “вічної пам’яті Іванові Котляревському” покривало спало, і перед очима народу постав гарний, височенний пам’ятник: бронзовий бюст поета на високому постаменті-колоні з дніпровського граніту.

Пам’ятник  скульптора Позена виконано в класичному стилі, однак горельєфи в першому ярусі надають монументу народності й теплоти.

Гучні гасла “Слава!”  “Слава!” та бурхливі оплески натовпу тривали час не вщухали. Численні делегації поклали до постаменту квіти. Подув вітерець і затріпотіли різнобарвні стрічки з написами.  

На вимогу публіки Борис Грінченко вичитав написи, і кожен з них знімав оплески і тривале “Слава!’

До слова, п’ять років тому, у мовчанці, під екскортом поліції та донських козаків, без промов, відкрили поляки пам’ятник Адамові Міцкевичу у Варшаві [1898].

Лесю Українку та її матір пропустили в перші ряди делегацій, котрі півколом стояли перед пам’ятником. Їх оточувало товариство старших за віком письменників і громадян.

Лесю ооберігав від натовпу Сімович,  і при нагоді розпитував про людей, які стояли поблизу. До пам’ятника поклали близько трьох десятків вінків.

Прислухаючись до Грінченка, котрий читав написи на вінках, поетеса дивилася на безкрає людське море.  Її опанувало почуття непевності. Вона не збагнула, що діється навколо неї.

Підготував Степан Боруцький