Як Львів вирішував запити вимушених переселенців

Поділитись

Від початку повномасштабного вторгнення фахівці Центру підтримки вимушено переміщених українців надали 8579 очних консультацій людям, які шукали у Львові тимчасовий прихисток. Про це повідомили на сайті мерії.

У цьому році переселенцям надали 843-и консультації. Майже половина з усіх відвідувачів упродовж 2022 року були переселенці з Харківської та Донецької областей.

Цього року більшість звернень – також від мешканців Харківської та Донецької областей, але також зросла кількість звернень від мешканців Херсонської й Запорізької областей. Обліковують не кількість людей, яких консультують, а саме кількість консультацій. Іноді під час однієї консультації інформацію надають двом і більше людям, здебільшого членам сім’ї.

Основними темами консультування були допомога щодо соціального захисту (фінансова допомога і державна допомога на проживання), юридичні питання, допомога в пошуку роботи у Львові та інше (освіта, медицина та дозвілля).

Зараз Центр підтримки функціонує на вулиці Костя Левицького, 67.

Від березня до червня 2022 року  центр функціонував на вулиці Князя Романа у «РадіоГаражі». Там базові послуги надавали працівники Львівської міської ради. Від перших днів там працювала Олена Голишева, яка зараз є координаторкою Центру.

«Від початку повномасштабного вторгнення до Львова прибувало багато людей. Коли зрозуміли, що є брак інформації – куди звертатися, як зареєструватися, як виїхати за кордон, бо в Інтернеті була різна інформація, в середині березня нас запросили у мерію, щоб організувати інформаційну підтримку.

Колись я була керівником Центру туристичної інформації, ми знали, як це організувати, єдине, що теми були іншими», – пригадує координаторка міського Центру підтримки вимушено переміщених українців Олена Голишева.

Центр працював у двох напрямках: надавали юридичні консультації та ознайомлювали людей щодо вакансій на ринку праці. Така ситуація тривала перші три місяці, коли до Львова евакуювалися люди з Києва та Київської області, а також центральної України, які їхали перечекати небезпеку тут. 

«До нас люди з валізами не приходили, вони спершу розселялися. У цьому на вокзалі допомагали волонтери, вони людям пояснювали, що потрібно реєструватися у районній адміністрації, щоб отримати прихисток. У Центрі консультували працівники юридичного департаменту міської ради, щодо вакансій чергували управління персоналу і міського центру зайнятості. І коли зрозуміли, що актуальні соціальні питання, такі як державні виплати і опікунство, то звернулися до управління соціального захисту», – пояснює Олена Голишева.

У центрі також акумулювали фінансову та матеріальну допомогу від різних благодійних організацій.

За словами Олени Голишевої, влітку більше почали приїжджати люди зі східних та південних областей України. Водночас у них змінилися запити.

«Ми називаємо це “другою хвилею”. Вона відрізнялася від першої, адже у цих людей були зруйновані домівки. Вони розуміли, що так швидко додому вони не потраплять. Вони ухвалювали рішення, чи залишатися у Львові, чи їхати за кордон. Запити людей були спрямовані більше на задоволення базових потреб: у теплі, одязі, їжі. І до сьогодні ця гуманітарна складова залишається. Люди приїжджали влітку, після обстрілів, без одягу, речей. Якщо у першій хвилі юридичні питання стосувалися, здебільшого, виїзду за кордон громадян з різним набором документів та соціальним станом, то у другій хвилі вже були запити стосовно того, куди звертатися для пошуку людей», – каже Олена Голишева.

Також людей цікавило питання медицини, влаштування дітей у школи і психологічна допомога.