Громадський транспорт Львова як “чорна діра” для бюджетних грошей

Торік, у 2021 році Львівська мерія витратила з бюджету на компенсацію за перевезення пасажирів-пільговиків в громадському транспорті 330 млн. грн. (на той час приблизно 11 млн. євро). Причому Львівське комунальне АТП 1 “прозвітувало” місту про збитки у розмірі майже 154 мільйони гривень. У 2020 р. це ж підприємство прозвітувало про збитки в розмірі понад 206 мільйонів гривень. І це – за офіційним звітом перевізника.

Вже у цьому, 2022 році, ця компенсація перевізникам склала 500 млн. грн ( біля 13,5 млн. євро.)

Депутат міськради Наталія Шелестак наголошує, що розмір компенсацій за перевезення пільговиків майже удвічі більший ніж міський бюджет охорони здоров’я.

Відомий у Львові знавець історії транспорту і дописувач до соцмереж Антон Лягушкін піднімає іншу проблему: далеко не всі пільговики можуть фізично скористатися тими “пільгами” за які бюджет міста повертає перевізникам мільйонні суми.

Дуже багато родин людей із інвалідністю фактично не можуть скористатися “безкоштовним” громадським транспортом і змушені видавати значні суми для того, щоб добиратися до лікувального закладу, де вони отримують процедури, які забезпечують продовження життя.

Автор допису дев’ять років їздить на процедури гемодіалізу, має статус особи із інвалідністю І групи. На щастя, проблем з мобільністю Антон Лягушкін немає. Однак, за його словами, є пацієнти, у яких відмовили не тільки нирки. Відповідно, громадський транспорт для них недоступний.

Для прикладу Віталій Г. має проблеми із зором із дитинства – він не може пересуватися транспортом без стороннього супроводу. Опікується Віталієм його сестра, разом вони їздять на процедури гемодіалізу на таксі із одного із сільських населених пунктів Львівської міської територіальної громади. Сума, яка витрачається на транспортування на діаліз та із нього перевищує розмір пенсії по інвалідності Віталія…

Аналогічна ситуація і у Мар’яна М., його на процедури гемодіалізу супроводжує мама… Витрати на таксі – кілька тисяч гривень.

У пані Г., окрім проблем із нирками також проблеми із ногами – вона пересувається на інвалідному візку. На процедури гемодіалізу її супроводжує чоловік (возить на автомобілі). Молодий хлопець Степан К. пересувається у інвалідному візку. Проживає у одному із населених пунктів Львівщини. Батьки возять його до Львова в Львівська Обласна Клінічна Лікарня власним автомобілем. Пан Volodymyr Sabat протягом багатьох років возив на процедури гемодіалізу свою маму, яка пересувалася в інвалідному візку.

Антон Лягушкін переконаний, що ніхто із згаданих пацієнтів та їх родичів не отримували жодної компенсації за транспортування до діалізного центру. Немає у Львові і послуги “соціального таксі”, яке б безкоштовно або за низьким тарифом перевозила до лікувальних закладів осіб із інвалідністю, які потребують постійних медичних процедур для підтримки життя або постійних процедур реабілітації.

Львівська міська рада продовжує витрачати сотні мільйонів гривень на фінансування безкоштовного проїзду пасажирів, яким чинними законами України безкоштовний проїзд не передбачений. Автор стверджує, що є навіть такі водії, які ганяють наших воїнів (часто навіть тих, які сідають на зупинках поруч із госпіталями), які іще не встигли оформити статус УБД…

Потрібні нарешті перейти від “комунізму” із необмеженими правами безкоштовного проїзду для величезної кількості категорій населення (в т.ч. і для тих, кому безкоштовний проїзд законами України не передбачений) до АДРЕСНОЇ ДОПОМОГИ людям, які дійсно потребують.

Видається, що сенс “необмежених” пільг на громадський транспорт – це не є підтримка дійсно маломобільних (для них громадський транспорт насправді практично недоступний), а спосіб “перекачувати” бюджетні кошти у “чорні діри” комунальних перевізників – ЛКП “Львівелектротранс” та Львівське комунальне АТП 1 та підживлювати вибраних приватних перевізників.

Як на мене, аксіоматично, що ОСОБИ ІЗ ІНВАЛІДНІСТЮ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ ПОСТІЙНИХ ЛІКУВАЛЬНИХ (РЕАБІЛІТАЦІЙНИХ) ПРОЦЕДУР, мають отримувати 100% компенсацію витрат на доїзд до місця отримання процедур на повернення до дому. Для прикладу, пацієнти, що лікуються гемодіалізом і не мають проблем із мобільністю, мають отримувати 100% відшкодування на проїзд до лікувальних закладів і повернення додому громадським транспортом (за максимальним тарифом), причому ЖИВИМИ ГРОШИМА.

Якщо ж у пацієнта є проблеми із мобільністю, ТО ПОВИННІ КОМПЕНСУВАТИСЯ АБО ПОСЛУГИ ТАКСІ, а у випадку наявності у родичів (опікунів) власного автомобіля – 100 % відшкодування витрат на пальне (за нормативами, залежно від кілометражу) + 100% відшкодування витрат на амортизацію автомобіля. Як варіант може бути безкоштовна доставка на процедури/додому спецавтомобілями (послуга “Соціальне таксі”).

Аналогічний підхід має бути до відшкодування витрат онкопацієнтам, які потребують проведення хеміотерапії; родинам із дітьми із інвалідністю, що навчаються у спеціалізованих освітніх закладів.

Щодо інших пільговиків. Аксіоматично, що правом безкоштовного проїзду мають користуватися УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ (починаючи із 2014 р.). Це люди, яким ми завдячуємо своїм життям. Що ж до пенсіонерів за віком, школярів та ін., то тут варто переглянути доцільність фінансування таких пільгових перевезень у час масштабної війни та повоєнної відбудови.

Щодо пенсіонерів за віком, то правом на отримання компенсації на проїзд громадським транспортом (саме так, а не “безлімітна” пільга) мають отримувати лише МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНІ. Як на мене, надавати безкоштовний проїзд пенсіонерам, які отримують пенсії в розмірі понад 6 тис. грн. це, як мінімум, аморально. Компенсація пасажирам-пенсіонерам має покривати витрати на громадський транспорт для поїздок до лікувальних закладів та ін. – соціальна норма перевезень. (Наприклад – виплата пенсіонерам НА РУКИ суми, еквівалентної 15 – 20 поїздкам в автобусі на місяць).

Щодо школярів, то право безкоштовного проїзду має надаватися лише У ВИЗНАЧЕНІ ДНІ (коли відбувається навчальний процес) та У ВИЗНАЧЕНИЙ ЧАС. Спецпроїзні мають надаватися лише учням, які навчаються у школі, що ПЕРЕБУВАЄ ПОЗА МЕЖАМИ ПІШОХІДНОЇ ДОСТУПНОСТІ (понад 1500 м.) від дому, У спецпроїзні мають бути іменними із вказанням відповідних днів тижня та часу. Така практика була у першій половині 1990-х рр. Щодо решти школярів, то тут потрібно ПОНОВИТИ РЕАЛІЗАЦІЮ ПІЛЬГОВИХ АБОНЕМЕНТІВ (і паперових, і електронних).

Монетизація пільг, зменшення кількості категорій пільговиків, що мають право на “безлімітні” пільгові поїздки дозволить зробити ринок пасажирських перевезень більш прозорим, урівняє приватних і комунальних перевізників. Коли більшість категорій пільговиків буде отримувати гроші “на руки” і оплачувати проїзд в транспорті зніме проблему, коли водії свідомо ігнорують пасажирів пільгових категорій.