«В 33-у году умирали на ходу»: Пам’яті українців жертв Голодомору
Сьогодні, 26-го листопада, в Україні вшановують роковини Голодомору. У День пам’яті жертв голодоморів згадуємо невинно убієнних українців, які загинули від організованого радянськими комуністами Голодомору 1932-1933 рр.
У нашій державі ця трагічна сторінка українського народу вшановується на підставі Указу Президента України від 26 листопада 1998-го. Цього ж дня маємо Міжнародний день пам’яті Голодоморів. Від Голодомору 33-го, за різними даними, в Україні загинуло 7-10 млн. осіб. ”Сибір – цвинтар України” (митрополит Іларіон (Іван Огієнко).
Органами державної безпеки за 1932-33-ті рр. в Україні заарештовано 199 тис. осіб проти 115 тис. за попередні три роки (1929-1931) і 71 тис. за наступні три роки (1934-1936).
Отже, акцію вбивства людей через штучний мор готували в трирічних планах. Рядки сумної народної поезії: ”В тридцять першому году вже пізнали ми біду. / В тридцять другому году їли люди лободу. / В тридцять третьому году умирали на ходу”.
До слова, кілька днів тому Румунія визнала Голодомор 1932-33 років в Україні геноцидом. У парламенті Румунії відкрили виставку про Голодомор в Україні та злочини московитів проти українського народу.
Де могили українських православних Патріархів ?
Голодомор в Україні певний синтез суцільної колективізації на селі, політичного вбивства учасників Української Революції 1917-1920 рр., світської інтелігенції, духовних провідників. Православна спільнота України знає тільки дату розстрілу (27 листопада 1937 року), місце спочину Предстоятеля – митрополита Київського і всієї України Василя (Липківського – на фото) (1864-1937/1921-1927) невідоме.
Відсутня про нього згадка у “Релігієзнавчому словнику” (-К., 1996). Акт висвяти відбувся в соборі Св. Софії за участю тисячі вірних. Богослужіння відправили 30 священиків і 12 дияконів. Чин висвяти відбувся всесоборно через покладення рук пресвітерів, згідно з практикою давньої Олександрійської Церкви.
Собор визнав аморальним і неканонічним підпорядкування української Церкви Москві, схвалив автокефалію УПЦ та її аполітичність, ухвалив уживання української мови в Богослужіннях, проголосив соборноправність УАПЦ.
Стисло згадує діяльність Владики доктор філософії Олександр Саган у монографії “Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан” (- К., 2004). Покійний Митрополит автор ґрунтовної праці “Історія Української Православної Церкви”, з якої зберігся лише розділ VII – “Відродження Української Церкви”.
Знаємо про українського православного священика протоієрея Василя Романюка, члена Української Гельсінської Групи.
За національну і правозахисну діяльність відбув тривалі роки у радянських в’язницях, концтаборах і на засланні. Він автор багатьох самвидавних листів, звернень і проповідей, опублікованих на Заході. Про його страдницьке життя і діяльність жодного слова не сказали укладачі згаданого словника. Дивно, що про священика, а відтак Главу УАПЦ Володимира (Василя) Романюка промовчав православний протоієрей Ігор Бурмило у своїй книзі ”Історія Церкви” (Чернівці, 2007). Спочиває тіло Владики… поза стіною собору Св. Софії. Нині в Софійському соборі відбуваються нагородження наших захисників і захисниць. Звідси звучать традиційні святкові привітання Президента України.
Патріарх УАПЦ Димитрій (1993-2001) (о. Володимир Ярема) – митець, колекціонер сакрального мистецтва, автор книг “Дивний світ ікон” (-Львів, 1994), “Розмови про страшне сьогодення” (- К., 2001). За його заповітом, похований під фундаментом православної церкви Свв. Петра і Павла (Львів).
Пам’яті Митрополита Василя Липківського від Ірини Фаріон.
