Росія програє так само як впала Берлінська стіна
Колишній виконувач обов’язків директора ЦРУ Джон Маклафлін аналізує причини невдач російської армії в Україні і порівнює ймовірну поразку росії у війні з Україною із падінням Берлінського муру у 1989 році.
Тоді більшість політиків не могли уявити процес падіння багаторічної стіни між двома Німеччинами. Їм не уявлялося, що такий мур може впасти і Німеччина стане знову єдиною. Так само як сьогодні йдеться про поразку Путіна і Росії загалом. Переклад думок Джона Маклафліна стосовно вигляду поразки росії опублікував “Главком”
Джон Маклафлін згадав дискусії тодішньої давності у Західному Берліні: вони були майже такими ж чудовими, як і події, що змінили світ. Кожен німецький лідер, з яким я тоді зустрічався, наполягав на тому, що Німеччина не об’єднається і не може возз’єднатися за їхнього життя.
“Я був там разом із тодішнім директором ЦРУ Вільямом Вебстером, зустрічався з високопоставленими представниками розвідки та уряду, щоби краще зрозуміти зміни, які охопили радянські країни-сателіти Східної Європи. Ці люди просто не могли уявити возз’єднану німецьку державу та ефективне припинення холодної війни, а також шлях, який їх туди приведе. Неважливо, що аналітики ЦРУ казали мені, що «німецьке питання» було надзвичайно актуальним”.
Експерт згадує слова знаменитого фізика Нільса Бора: «передбачувати складно – особливо майбутнє». він вважає, що війна українців за визволення від Росії має багато спільного з 1989 роком у Західній Німеччині, оскільки це час, коли всім нам важко уявити майбутнє. У результаті багато хто з нас буде згодом дивуватися, як це ми пропустили важливі події.
Росіяни не здатні мислити перспективно
І наголошує, що росіяни так не можуть мислити. Автор посилається на свої враження під час нещодавніх неофіційних зустрічей із дуже обізнаними росіянами, які мають космополітичне мислення, людьми, які рішуче виступають проти війни (у даному випадку «неофіційні» означає, що я міг обговорювати те, що вони сказали, але не міг вказувати, хто саме це сказав). Це досвідчені аналітики, які покинули Росію, коли президент Володимир Путін розпочав війну. Хоча вони повністю розуміють, що війна в Україні дуже погано впливає на їхню країну, і що Росія може фактично програти, вони не уявляють собі, як це буде і до чого може призвести.
Зокрема, вони не можуть уявити, що режим Путіна може впасти. Путін і його система настільки глибоко вкорінені у їхній досвід роботи з Росією, що навіть найпрозорливіші росіяни, з якими я спілкувався, вірять, що навіть якщо їхні співвітчизники програють (я не можу говорити про те, чи думають вони, що перемога досі можлива), Путін утримається при владі.
Вони можуть мати рацію. Але дедалі частіше такі припущення є такими ж хиткими, як і припущення, зроблені західнонімецькими офіційними особами більше трьох десятиліть тому. Ми і вони не повинні дивуватися українській перемозі і якщо це станеться, ми не повинні дивуватися фундаментальним змінам у самому Кремлі.
Ще у квітні 2022-го Джон писав, що за 20 років моїх уважних спостережень за Путіним, «це перший раз, коли я сумніваюся у його здатності політично вижити». Зараз я вважаю так само, особливо враховуючи те, що ми бачили відтоді: катастрофічні поразки Росії на полі бою, звуження Путіним дипломатичних шляхів вирішення з його фіктивною анексією території на сході та півдні України, зародження опозиції у Росії, нові застереження, висловлені іноземними «союзниками» Путіна, відчай, який демонструє його вкрай непопулярна «часткова мобілізація» і масові виїзди з країни, щоби під цю мобілізацію не потрапити.
Кримський міст як стратегічний кошмар Путіна
Вибух на Керченському мосту, який стався цими вихідними, є символічним і стратегічним ударом по Путіну та його війні. Символічний, тому що міст, який з’єднує контрольований РФ Кримський півострів із Росією, був предметом гордості для Путіна. Він був присутній на відкритті у 2018 році. Це стратегічний кошмар, оскільки міст є критично важливим маршрутом постачання для росіян у Криму.
Немає сумнівів: українці зараз мають бойовий імпульс. Їхні війська наступають на два фронти, захоплюючи території, які Путін оголосив «російськими назавжди» лише кілька тижнів тому. Потік зброї США та НАТО продовжується. Повідомлення про хаос і навіть гнів у російській армії надходять майже щодня. Тому поразка Росії стає більш ймовірною з кожним днем.
У військовому плані росіяни зазнали невдачі через нереалістичні оцінки власних сил, відсутність вищого командування, уповноваженого ухвалювати рішення на фронті і грубу недооцінку відповіді України та НАТО. Росіяни також зазнали невдачі на фронті матеріально-технічного забезпечення, тут я можу послатися на вченого Університету Сент-Ендрюса Філліпа О’Браєна, який досліджував матеріально-технічне забезпечення Другої світової війни глибше, ніж будь-хто, кого я знаю. Він вважає, що Росія не зможе ані належним чином навчити своїх нових (і невмотивованих) новобранців, ані належним чином екіпірувати їх, щоби вчасно розкачати імпульс на полі бою.
Крім того, є більш невловимий показник: воля до боротьби українців. Моє власне розуміння цього випливає з прямої участі в одній війні (В’єтнам) і непрямої участі у двох інших (Афганістан та Ірак). Зрештою, будь-яка війна стає дуже особистою і її успіх значною мірою залежить від того, чи готові окремі солдати ризикувати життям заради перемогти над супротивником. Армія досягає такої готовності через ототожнення з метою уряду, яка викликає повагу і переконання, що потрібно знищити супротивника, аби врятувати себе та своїх товаришів. Наразі зрозуміло, що на цих фронтах українці мають значну перевагу.
Як буде виглядати поразка Росії
Як визначити перемогу України ? Або, з іншого боку, який вигляд мала би поразка Росії ? Певною мірою на це питання може відповісти лише сам Путін, з огляду на те, що він кілька разів змінював свої військові цілі та наративи з моменту введення військ. Путін сприйме поразку, якщо його війська відкинуть на позиції до 24 лютого. Джон Маклафлін вважає, що ця поразка може бути ще більшою і російських окупантів можуть вигнати і зі сходу України. Чи вдасться Україні відвоювати свій Крим ?! Цього Путін теж очевидно не може навіть уявити.
Путіну було би важко перетворити будь-який із цих результатів на «місію виконано»; деякі з його найзавзятіших провоєнних пропагандистів почали сумніватися в ефективності Росії та вимагають захоплення більшої території, незалежно від ціни, яку за це заплатять російські солдати. Для багатьох впливових росіян будь-який із наведених вище сценаріїв сприймався би як неприйнятне приниження.
Деякі аналітики стверджують, що Росія досі має величезні військові сили, які їй ще належить використати і які перевершують українські можливості. Але де це все? Чи зберігає Путін цю карту для більш масштабної битви з НАТО, при тому, що битву з Києвом він називає «екзистенціальною»? І якщо він дійсно володіє такою військовою силою, то чому мусив мобілізувати 300 тис. ненавчених і не мотивованих росіян продовжувати боротьбу в Україні ?
Порівнюючи всі ці фактори, Джон Маклафлін зазначає, що у цьому ланцюжку щось не складається.
